Плежуристий семидзвін рохмолячив на шмивані, лобрикаючи свого залупула.

Перед вами довільно згенероване речення із таких же слів. Зауважте, його створено згідно алгоритму: є підмет, присудок, другорядні члени у відповідних місцях, звороти, навіть трапляються знайомі вам буквосполучення. Втім, при першому перегляді вам геть нічого не зрозуміло. Ви читаєте наступне, таке ж саме згенероване речення, п’ять, десять — це ще досі цікаво й кумедно. Однак уже на двадцятому реченні захват розвіється — речення ж бо побудовані подібним чином, а маячнисті слова дратуватимуть, а не тішитимуть.

No Man’s Sky працює за точно такою ж схемою. Звісно,  створити процедурно генерований всесвіт з 18 квінтильйонами унікальних плнет — це неабияке інженерне досягнення, однак захопливої ідеї недостатньо для появи хорошої гри. Хідео Коджіма свого часу це збагнув (згадайте Metal Gear Solid: Rising), а от Шон Мюррей із Hello Games не зміг. Так, у No Man’s Sky йому вдалося створити справді безмежний космос, але що користі з океану, якщо він не глибший від басейну?

Гра, яка сама собі копає яму

У перші години гри тебе аж розпирає цікавість. Ууу, незвідане! Я хочу поблукати он тими печерами, залізти на оту гору… о, бачу якусь споруду, значить і туди варто сходити, ану ж побачу яку розумну істоту. І плювати, що тут космоліт-бляшанка, який слід полагодити — мені вже цієї планети вистачить на довгі години досліджень. І в цю ж мить No Man’s Sky дає вам добрячого щиґля по носі. Так, ви ще налітаєтеся у відкритому космосі та достатньо пронизаєте часопростір, однак тут і зараз будьте такі ласкаві грати в геть іншу гру.

Крафтинг і виживання — ось дві милиці, які відразу вам подають. Шукайте ресурси для полагодження корабля, паливо для двигунів, заряди для вашого мультипристрою. А щоби ви не відволікались на всілякі дурниці, ось вам постійна потреба поновлювати систему життєзабзпечення. Прощавай, космічна романтико! Привіт, болото постійного збиральництва. Можна було би ще зрозуміти, якби цим нас діймали лише на початку гри, але ні — пастка спрацювала, і тепер за кожного приземлення солідний кавалок часу піде на збір необхідних ресурсів. Саме збір, а не пошуки. Справа в тім, що завдяки нашій любій Суперформулі, кожна планета No Man’s Sky має усі речовини першої необхідності. І якщо вам десь не трапився одразу необхідний елемент, летіть на інший бік планети або на сусіднє небесне тіло — генератор підсуне вам те, що потрібно.

До всього, де survivalcraft, там і нав’язана вам потреба (а для кого й бажання) кращого спорядження. Новий, місткіший корабель (за стартовий розмір інвентаря розробників проклинаєш невпинно), потужніший мультипристрій, який і ресурси видобуває швидше, і шкоди ворогам завдає більше, і на поліпшення багатший — цих речей хотітиметься просто тому, що зі стартовим набором швидко стає незручно збирати ресурси. І все би нічого, але час, змарнований витрачений на пошуки нового залізяччя аж ніяк не відповідає цінності знахідки.

Дуже довгий повідок

Дивує те, наскільки швидко No Man’s Sky вичерпує себе. Так, інколи генератор підкидає приємні оку дивовижі, проте мине заледве 5 годин, як ви збагнете, що вже десь бачили цих істот, що 9 з 10 тутешніх тварин має однакову будову скелета, що форми життя тут винятково білкові, що на холодних планетах нікому не потрібно хутро ( а ви взагалі бачили тварин з хутром?), що всі аванпости мають геть однаковісінький дизайн, що інформаційні моноліти усіх цивілізацій виглядають абсолютно однаково, що можна забути про газові чи океанічні планети.  Але навіть те, що за кілька годин “безмежна” No Man’s Sky відкриває 99% своїх карт, а потім лише їх тасує — не найбільший клопіт гри.

Свобода. Її тут нема. 18 квінтильйонів планет, а заблукати неможливо. Куди не підеш — до центру галактики чи на пошуки таємничого Атласа — рано чи пізно генератор сам вам підсуне обхідний бункер, аномалію абощо. Від цього ви не втечете, не сховаєтесь. Суперформула повільно, але невпинно направлятиме вас заданим курсом, і всі ваші нібито випадкові знахідки насправді гра сама завбачливо підсунула на видне місце. Це не живий, а цілком керований простір; просто повідок, начеплений на гравця, тут значно довший, ніж в інших іграх. Зате це допомагає попустити роками виплеканого внутрішнього манчкіна: не треба рватися дослідити все і побувати всюди, бо ви фізично цього не зможете зробити. Плюс якщо не знайшли чогось на одній планеті — воно само вам трапиться на іншій. Розслабтеся.

Ну і на завершення: про яке вільне пересування може йти мова, коли ви навіть не можете летіти над поверхнею планети нижче певної висоти? Сподівалися перевірити, чи можна розбити свій корабель, влетівши у планету або хоч протаранити он цю гору? Ага, роззявте ширше рота!

У пошуках… чогось

Нарікати на крафтово-збиральницькі палки в колесах і Суперформулу, яка все одно вестиме вас (хоч і не за руку) хочеться удесятеро сильніше, адже без них, без цього мотлоху No Man’s Sky розцвітала би значно швидше. Бо є у ній щось, здатне спричинити клацання у мозку, після якого все стає на свої місця.

У мене це сталося отут, на мертвому (хоча й усипаному найрізноманітнішими мінералами) супутнику, перед монолітом. Я стояв би незворушно з добру годину, якби не балакуча система життєзабезпечення. Каміння під ногами, величезна планета на видноколі та перший знайдений моноліт — і нікого довкола. Мій персонаж (людина? робот? живий згусток сірки?) був маленьким у цьому безмежному космосі. Це було гнітюче.

No Man’s Sky нудна, але це не так уже й погано, адже чого там — космічні подорожі такими би й мали бути. Довгі, сонливі метання від одного пустира до іншого. Питання лише: на біса воно впало? Euro Truck Simulator (а особливо американська його ітерація) теж на перший погляд побудовані навколо не надто веселого заняття, однак ETS — гра-терапія, споглядання, концентроване втілення Подорожі, епічного шляху, який ми можемо прикрасити музикою, подкастами, або розмовами з найкращим другом про речі, яких ніколи раніше не обговорювали.

У No Man’s Sky ми теж мандруємо, навіть сама гра постійно підкреслює усі здобутки нашої “подорожі”… однак це не зовсім те. No Man’s Sky — це пошук. Я, Михайло, сотні тисяч інших гравців летіли до нових планет побачити справжніх динозаврів, а не членомордих виплодків. Ми летіли побачити щось нове, красиве, знайти черговий моноліт з гарно написаним текстовим квестом. No Man’s Sky — гра про те, як ти мчиш до нової планети з надією знайти щось свіже, цінне, щось, що поверне тобі віру в цю гру… але не знаходиш. No Man’s Sky — це подорож, зіткана з маленьких розчарувань, зневір і смертей. Марне блукання, яке щоразу обертається маленькою внутрішньою смертю. За настроєм — один в один “Мафусаїлові діти” Хайнлайна. Знаю, це зараз звучить, як намагання знайти перлинку в купі гною, але для цих чудесних відчуттів No Man’s Sky не потрібні ні збиральництво, ні спорядження, ні решта чортовиння.

А взагалі, No Man’s Sky — це гра про пошуки Бога. Вона сама це відкрито декларує, просто називає його по-іншому. Та й подача тут геть така, як у домінуючих релігіях: “Не запитуй”, “Не сумнівайся”, “Корися Атласові”, “Йди за Атласом”, “Тобі воздасться за це” тощо.

Прикро бачити, як процедурна генерація, одноманітність та обмеження свободи втоптує у землю ті крихти крутості, що є у No Man’s Sky. Як не крути, ця гра іноді вміє бути красивою, величною, містичною. Та все ж No Man’s Sky — це не подорож, а блукання без мети у пункту призначення. Безмежність у вакуумі. Істинний Dead Space.

Якщо вам все ж прагнеться густої атмосфери класичної НФ, історій про самотність, приреченість і героїчне підкорення космосу з усіма неодмінними атрибутами — погляньте у бік Out There. За іронією долі, No Man’s Sky безпардонно хапнула усю систему крафтингу (і не тільки її), от тільки там вона не милиця, а цілком нормальний ігроладний компонент. Та й коштує Out There значно дешевше.

А No Man’s Sky… нехай вона залишиться інтерактивною кімнаткою для медитацій і пошуків відповіді на найголовніше питання життя, всесвіту і всілякої всячини.